До 2019 року 29 серпня відзначалося як  народний День пам’яті захисників України. Саме цього дня 2014 року українські війська виходили з іловайського оточення по так званому “зеленому коридору”, зазнавши найбільших втрат через дії регулярної армії Росії.

За даними Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, загальна кількість контингенту РФ становила 3,5 тис. чоловік особового складу, 60 танків, 320 БМД і БМП, 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК.

Путінський “зелений коридор” став для наших військових, передусім для добровольчих батальйонів, справжньою “дорогою смерті”. В цілому за весь період боїв за Іловайськ, із 7 серпня по 30 вересня, за офіційними даними, загинули 366 українських військових, 429 було поранено, 128 потрапили у полон і 158 зникли безвісти.

ІІ. Історична довідка (за інформаційно-довідковими матеріалами щодо хронології подій 2014–2019 років, які відбувалися в Автономній Республіці Крим та під час проведення антитерористичної операції /  операції Об’єднаних сил на Сході України, підготовленими Науково-дослідним центром воєнної історії Національного університету оборони України імені Івана Черняховського)

«Протягом травня–вересня 2014 року сили антитерористичної операції провели більше 40 операцій, звільнили понад дві третини окупованих територій, понад 100 населених пунктів Донецької та Луганської областей   <…> Створилися передумови для успішного завершення збройного конфлікту на Сході України.

У серпні 2014 року, усвідомивши наближення краху проекту “Новоросія”, військово-політичне керівництво Російської Федерації вдалося до введення регулярних військ на територію східної України. Це призвело до продовження збройного конфлікту, посилення руйнації інфраструктури регіону, значного зростання кількості жертв серед військових та цивільного населення.

У ніч з 24 на 25 серпня 2014 року ситуація в районі АТО кардинально змінилася. Після потужного артилерійського удару з території Росії, у якому було задіяно близько 200 одиниць артилерії, російські підрозділи приховано вторглися на територію України. Російські військовослужбовці, як і під час кримських подій, не мали документів та розпізнавальних знаків на обмундируванні і військовій техніці. Державний кордон перетнули вісім багаточисельних загонів збройних сил Російської Федерації, які швидко просунулись у напрямку Іловайська та Луганська. Ще кілька подібних груп перейшли кордон поблизу Новоазовська в напрямку Маріуполя.

Факт вторгнення було підтверджено 26 серпня 2014 року після захоплення у полон 11 військовослужбовців 98-ї повітрянодесантної дивізії ЗС РФ (м. Кострома). З часом вдалося встановити, що на територію Донецької та Луганської областей зайшли підрозділи збройних сил Російської Федерації, зокрема зі складу 19-ї окремої мотострілецької бригади, 7-ї та 76-ї повітрянодесантних дивізій, 31-ї та 56-ї окремих десантно-штурмових бригад, 64-го полку морської піхоти Північного флоту.

Особливого резонансу в суспільстві набула Іловайська трагедія (24 29 серпня 2014 року). Після вторгнення російських військ українські війська в Іловайську опинилися в оточенні і чотири доби вели запеклі бої з окупантами. Для деблокування оточеного в районі Іловайська угруповання чисельністю близько 1,2 тис. бійців було підготовлено резерв кількістю до 2 тис. осіб. З урахуванням обстановки, що склалася, було ухвалено рішення провести операцію 12 вересня 2014 року, але через потужний вогневий вплив противника під Іловайськом вивести українські підрозділи довелося раніше від запланованого терміну. Під гарантії російської сторони вихід з Іловайська був призначений на ранок 29 серпня і передбачав рух у колонах двома маршрутами. Однак російські військові із засідок розстріляли колони на відкритих ділянках доріг. Дії військових Російської Федерації під Іловайськом кваліфікуються прокуратурою України як військовий злочин: 366 українських вояків загинули, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 128 опинилися у полон.

Після вторгнення російських військ підрозділи сил АТО із боями були відведені на північ від Луганська (30-31 серпня 2014 року). Для зупинення подальшого наступу російських військ на Маріуполь 2 5 вересня 2014 року підрозділи Високомобільних десантних військ провели рейдові дії у районі населених пунктів Комсомольське (тепер – Кальміуське), Тельманове (тепер – Бойківське), Новоазовськ. Вони продемонстрували російському керівництву, що у складі сил і засобів, залучених до проведення АТО, є достатній резерв, спроможний уразити агресора, зірвати його плани з оточення та захоплення Маріуполя. Замисел противника пробити “південний коридор” до Криму було зірвано.

Поступово сили АТО стабілізували лінію зіткнення і не допустили подальшого просування російських окупаційних військ у глибину української території, втримали важливі населені пункти – Станицю Луганську, Щастя, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Дебальцеве, Артемівськ (Бахмут), Слов’янськ і Маріуполь».

ІІІ. Спогади та персоналії

Юрій Віталійович Матущак

Народився 15 лютого 1987 р. у м. Донецьк. Закінчив  історичний факульт Донецького національного університету. Був засновником та головою Донецької обласної молодіжної громадської організації «Поштовх», громадським активістом.

Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” з Іловайського котла т.зв. “зеленим коридором” на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 р. тіло Матущака Ю.В. разом з тілами інших загиблих в Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК.

В’ячеслав Володимирович Макаренко

Народився  27 вересня 1987 р. у м. Сніжне Донецької області. Навчався в Донецькому національному університеті.

Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Дніпро-1” з Іловайського котла т.зв. “зеленим коридором” на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 2 вересня тіло Макаренко В. В. разом з тілами 87 інших загиблих в Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Тимчасово похований на цвинтарі м. Запоріжжя, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. Перепохований 28 жовтня 2015 р.

Зі спогадів Сергія Шапошніка

«Багато хлопців з інститутів прийшли, необстріляні. Патріоти вони були до глибини душі, такі, що мені ще далеко до них. А ось вояки... Я два роки у прикордонних військах прослужив, сержант. Беручи гранатомет до рук, не читав, що на ньому написано. У нас учитель української мови був В’ячеслав Макаренко із Сніжного. Закінчив інститут, історію України знав прекрасно. Взяв підствольник, показав йому, що потрібно робити. Він потім тішився тим підствольником, як мала дитина. На жаль, загинув під Іловайськом.

…Поранені, контужені, обсмалені, стікаючи кров’ю, ми лежали з Олексієм [товариш Сергія] у лісосмузі, сподіваючись на порятунок. Вирішили, що я поповзу шукати своїх. Але не розрахував сил, за кілька сотень метрів знепритомнів. Перед тим устиг зателефонувати рідним, жінці, попрощатися з ними і, відчуваючи, що можу потрапити в полон, викинув мобілку».